Перейти до вмісту

Сторінка:За Державність. Матеріали до Історії Війська Українського. Збірник 2. 1930.pdf/170

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Благовіщення. Полк зміняється. Відходимо до Кімполунґу. В 4-му ескадроні непорозуміння. За кілька днів у мене — ескадрон просить змінити вахмістра; я відмовляю. Такий виступ — це перший жайворонок військової анархії — ануляція дисципліни. У мене пролітає думка, як та блискавка — ось є підстава розвязання з ескадроном… їхати на Вкраїну… Іду до командира полку — у мене є підстава — прошусь їхати. Командир полку погоджується. Дає мені командировку до 7-го запасового полку в Борисоглібському. Думаю — добре. Дорога до Борисоглібського лежить через Київ, побачу там, куди та як себе треба приділити.

Квітень. Перший день Великодня. Сучава. Я в дорозі на Київ. Сижу в кавярні біля вікна. Зі мною думи… Пригадуються дитячо-юнацькі роки, коли я, будучи кадетом 2–4 класи, захоплювався Гоголем, особливо його „Тарасом Бульбою“, який перший і вклав у мою дитячу душу любов до Вкраїни, любов до кінноти та примусив мене не раз потім пізніше глибоко задумуватись над питанням — чому це Україна не має свого власного війська, бодай такого, якими в Росії були Донське, Оренбургське, Кубанське й т. и. казацькі війська. Збудив мене від думок тупіт сотень кінських ніг. Переді мною на вулиці проходить 12 кінна дивізія, яка йде на зміну нашої… Зі мною думи… Думи… Куди вона йде? чого вона йде? Укомплектована виключно українцями. Це українська дивізія. Полки ці — і Стародубський драґонський, і Білгородський уланський і Ахтирський гусарський од початку свого існування — чисто українські полки… За мирний час постоювали на Враїні. Зараз, підчас війни, поповнення отримували майже все з українців, із 8-го запасового полку, дисльокованого в Новогеоргіевському (біля Кременчука). Куди вона йде? Її дорога лежить у другий бік — не на Кімполунґ, а ка Київ.

Я в Київі. На Велико-Володимирській вулиці. Я вже близько цілі. Я в домі, де мусить кипіти українське життя, де міститься мізок цього життя. В кімнатах повно народу… Кого тільки нема, і цивільні, і військові… селяне, священники. Розмови галасливі… одні вживають всіх засобів, аби перекричати других… Страшенний гомін… на підлозі бруд, сміття, недопалки. Перше вражіння — жахливе: ярмарок… Не видно громадянської дисципліни, а є натомість відсутність поваги — і серед прибуваючого елементу, і серед кермуючих — до тієї інституції, де народжується таке величне й святе — нова ера Української Історії.

Цим була ясно й виразно підкреслена вся недозрілість громадянства до політичного життя, а серед керовників — до цього ще й легковажність що-до відповідальности перед Нацією.

Хожу з кімнати до кімнати.. Питаю, — ніхто нічого не знає… За столами сидять все молоді добродії, які скеровують мене один до другого.. Нарешті довідуюсь, що в одній із кімнат засідає Військовий Комітет. Я — до Комітету. Військових не бачу, за винятком якогось прапорщика. Кажу, в чому діло — що хотілось-би віддати свої сили й свої знання Українському військові… Перешіпту-