епопеї — це Кахівський тет-де-тон у руках червоних, яким Вранґелеві не вдалося навіть на короткий час оволодіти, не зважаючи на всі його зусилля. Володіючи Кахівкою, що лежала всього в 70 верстах від Перекопа, червоні ввесь час загрожували відрізати від кримської бази головні сили Вранґеля після того, як вони вийшли з Криму на Північну Таврію, і центром їх став Оріхів (від якого до Чонґарського мосту через Сиваш коло 160 верстов), перешкоджаючи Вранґелеві посуватися далі на північ. А коли він в-осени, після того, як червоні, підписавши перемиря з Польщею, стали зосереджувати свої сили проти нього, спробував був розбити їх удалим широким маневром на північ від Перекопу, то вся його операція на самому її початку була зруйнована головним чином фланґовою атакою червоних від Кахівки.
Але всі військові операції Вранґеля тісно були звязані й переплетені з політикою. З останньою-ж у нього не все було гаразд, і це, в значній мірі, невтралізувало наслідки воєнних успіхів і наперед усувало ґрунт для належного розвитку й використання їх. Траплялося, що иноді він із кількох операційних планів вибирав той, який обіцяв найбільше сприятливих політичних наслідків, і, зрештою, через це програвав.
Свою політичну діяльність Вранґель почав був ніби цілковитим розривом із політикою Деникіна.
„Билися й проти большевиків — казав він у першому своєму інтервю представникам преси — билися й проти українців, і проти Ґрузії, і проти Азербейджану й лише не вистачало, щоби почали битися проти козаків, що складали половину нашої армії й своєю кровю на полях боїв злютовали звязок із реґулярними частинами. Нарешті, проголосивши єдину, велику й неподільну Росію, прийшли до того, що розєднали всі протибольшевицькі російські сили й поділили Росію на цілу низку ворогуючих між собою утворів. Я бачу до відбудови Росії цілком инший шлях“[1].
„Кілька день тому я склав умову з представниками всіх козацьких військ, яка усталює межи мною й козаками певні взаємовідносини; козацькі краї залишаються самостійними в свойому внутрішньому самоврядуванню, але їхні збройні сили цілком підпорядковуються мені.
„В краях некозацьких я обєднав всю повноту цивільної й воєнної влади без жадних обмежень, при чому я маю намір широко звертатися за допомогою до громадянських сил у випадках, коли доведеться розвязувати питання внутрішнього життя.
„…З ким хочеш, — але за Росію — оце моє гасло“ (ст. 43–44).
- ↑ Тут Вранґель, наводячи це інтервю у споминах, викинув, очевидно, щоби „нє развращать“ росіян, цілий ряд „крамольних“ думок, що їх висловлював у Криму, певно з тактичних міркувань для ріжних самостійників, із якими треба було кокетувати.
„Хай серед хорого тіла, що розкладається, — казав він, — вільно відживають окремі клітини, і обовязок доброго лікаря мусить полягати в обєднанні їх, не руйнуючи ножної. Чим більше буде здорових клітин, тим скорше буде припинено процес розкладу“. „Юг Россіи“, № 13, 11.IV. 1920).
