в сфері політичного, економічного й культурно-освітнього будівництва“ (стор. 4).
Тоб-то періодом набільшого виявлення, як-що порівнювати цей період із іншими періодами існування, очевидячки, самостійної України, а таких періодів, як відомо, було всього три: період Центральної Ради від проголошення самостійности України, період гетьманату й період Директорії.
З них період Центральної Ради, який треба, безумовно, починати лише з часів повернення її до Київа, тягнувся неповні 2 місяці, причому й на цей період припадало відвойовування частини території від большевицької навали; період гетьманату тягнувся сім із половиною місяців; причому з них шість із половиною місяців припадало на цілком мирні часи існування держави за охороною наймогутніщого, хоч і чужого війська, і період Директорії, який, можна нважати, тягнувся лише місяць, бо вже в другій половині січня 1919 року большевики захопили частину Лівобережжя, а незабаром і саму столицю Держави, і який період абсолютно не можна вважати за мирний. Отже з цих трьох періодів гетьманат, що був незрівняно довший за інші періоди, на думку шановного автора й був періодом найбільшого виявлення української творчости.
Перш за все, з приводу де-якого непорозуміння, яке може зясовується тим, що автор цих рядків лише де-кілька місяців, як опинився на еміґрації й тому, цілком зрозуміло, не є au courant усіх політичних подій української еміґрації різних її напрямків.
Шановний пан професор наприкінці своєї передмови висловлює свою подяку за заподіяну йому допомогу підчас писання цієї праці багатьом особам і по першому плані „Ясновельможному Пану Гетьману П. П. Скоропадському“ (стор. 4).
Але-ж усім, здається, добре відомо, що ще 14 грудня 1918 р. гетьман Павло Скоропадський офіційно зрікся гетьманства.
Зазначено це й в „історії“ пана професора на сторін. 424.
Оскільки-ж памятаємо ще засади Державного Права, обрання на Голову Держави є акт двохсторонній, а саме: з одного боку яскраво виявлена воля народу, що обирає, і з другого — згода особи, що її обирають.
Щоби зріктися влади, досить однієї ясно виказаної волі Голови Держави, але як-що-б колишній Голова Держави побажав знову привернути до себе свою колишню владу, то тут однієї його волі замало, він уже є цілком приватна особа, треба знову ще й волі народу з цього приводу, яка мусить бути цілком яскраво виявлена.
Звичайно трапляються щасливі coups d'êtat, але це вже не теорія, а практика.
І там, на Великій Україні щось не було чути, щоби нарід український, який не заперечував свого часу зреченню гетьмана Павла Скоропадського, знову обрав-би кого-небудь на гетьмана. Ось чому ніби-то й незрозуміло, як шановний автор може дякувати „Ясновельможному Пану Гетьману П. П. Скоропадському“, коли п. Ско-
