складався, як відомо, з великих земельних власників на Україні, що мали занадто мало спільного з українством, — розпочав свій зїзд (стор. 35).
Німці, що, керуючись наказом із дня 25 квітня, не дозволяли жадних прилюдних зборів у Київі, проте дозволяли зібратись декільком тисячам учасників зїзду земельних власників.
Невтралітет, як бачимо, безмірно більший, ніж лише дружній.
Цікаво відмітити таких членів президії цього зїзду, як зазначений вже вище Воронович (голова зїзду), Гуляницький, Базарський, Ракович, Люц, Висоцький, Бродський, князь Голіцин (стор. 35), мабуть всі вони не так цікавилися „початком творчої діяльности українського народу, зміцненням його державности“, як урятуванням своїх лятифундій на терені України.
Не будемо зупинятися на самому проголошенні гетьманства й обранні гетьмана в будинку цирку Крутикова, де на даху стояли німецькі кулемети, вважаємо лише за потрібне навести одну цитату з „історії“ з приводу цього.
„Так відбулося проголошення Гетьмана Павла Скоропадського, одне з імпозантніших у цілій нашій історії, як-що пригадати обставини, при яких і при якому числі учасників відбулися вибори, наприклад, Івана Виговського, Петра Дорошенка, Івана Скоропадського, Пилипа Орлика, Данила Апостола, Кирила Розумовського. Всі вони були обрані так само в присутності на Україні чужої сили — татарської, московської, шведської. Але ці сили були значно менше невтральні й більше впливали на вибір, ніж тепер німці, та й самі вибори відбулися при далеко меншому числі учасників, ніж вибори Павла Скоропадського. Ці вибори відбулися при надзвичайній однодушності й ентузіязмі“ (стор. 38).
Хай читач уже сам судить за „точність“ цих рядків та за те, чи не відбито зазначених подій в одному з кривих зеркал.
Отже союз земельних власників обрав на гетьмана України Павла Скоропадського.
Далі шановний автор підкреслює, що жадні політичні угрупування на Україні не ставили опору гетьманському переворотові, доводячи цим його популярність і непопулярність Центральної Ради. Що Центральна Рада за тих часів значно втратила свій попередній престиж серед багатьох кол, це не підлягає сумніву, але й не легко було ставити опір переворотові, виконаному за підтримкою всемогутніх німецьких баґнетів.
Висовує шановний автор ще таку парадоксальну, на його погляд, думку, що гетьмана з самого початку підтримували настроєні не національно верстви: Союз землевласників і протофіс — обєднання промисловости, торговлі, фінансів і сільського господарства — (цікаво було-б до речі запитати, а де поділися національно настроєні військові українські круги й українське козацтво, що за них раніше згадував шановний автор?), національна-ж українська інтеліґенція, соціялістична демократія й „розпропаґовані“ (стор. 47)
