„губернатора в Харковє“ кинувся до найактивнішої участи в формуванні так званої „южної армії“ з її одвертими гаслами „армія національна і монархічна“.
А хто-ж були інші?
За помішника київського ґуберніяльного старости був п. Платон Забугин — попереду урядовець для особливих доручень при київському ґенерал-ґубернаторові, а потім він стояв на чолі Бродського повіту за часів зазначеної вище окупації Галичини.
Наведемо ще де-кілька знайомих прізвищ серед повітових старост на Київщині: Київського повіту — Микола Григоріїв, колишній мировий посередник перед війною; Бердичівського — Іван Машир, колишній київський поліцмайстер; Уманського — Ібрагим Солтик, колишній черкаський ісправник; Васильківського — Володимер Троцький, колишній мировий посередник.
На Чернигівщині: за ґуберніяльного старосту були: попереду Савицький (за нього ми вже згадували), потім Микола Висоцький, колишній земський начальник. Повітові старости: Чернигівський — Михайло Малахів, колишній неодмінний член ґуберніяльної землеустройної комісії, помічник його — Кость Котляревський, колишній земський начальник потім член ґуберніяльного „присутствія по крестьянським дєлам“; Борзенського — Лев Білозерський, колишній член землеустройної повітової комісії; Ніженського — п. Микола Висоцький (щойно за нього згадували); Сосницького — Кость Імшенецький, колишній земський начальник; Козелецького — Вітольд Кринський, колишній член землеустрійної комісії; Кролевецького — Ілля Соломка, колишній земський начальник; Стародубського — Федір Кибальчич, цей служив у судовій офіції; Суразького — Кость Іванов, колишній земський начальник; Новозибківського — Іван Лістовський, земський начальник; Глухівського — Микола Бірвар, член землеустріної комісії; Конотопського — Сергій Кандиба, земський начальник; Городнянського — Володимир Тризна, колишній земський начальник, а потім член „ґубернського по крестьянським дєлам присутствія“; Остерського — Дмитро Вишневський, земський начальник; Ізяславський повітовий староста на Волині — Щабельський, колишній віце-ґубернатор; Гомельський повітовий — Євген Стош, земський начальник; Карачевський повітовий — князь Олександер Волконський, колишній земський начальник.
Ми перелічили 22, а не 3–4, як каже шановний автор, лише нам знайомі прізвища осіб, що служили за царських часів на адміністраційних посадах і причому, ще не досить „специфічних“ посадах. За решту ми не знаємо.
Майже всіх зазначених осіб було, зрозуміло, усунуто з тих або тих посад ще 1917 року за часів тимчасового Уряду, не мали змоги вони служити, зрозуміло, за часів Центральної Ради й ставилися вони до всього українського, як до політично їм ворожого; тепер-же з призначенням їх на відповідальні посади, вони також, зрозуміло, мали рацію гадати, що це є поворот до минулого, зама-
