Ще кілька місяців боротьби, „петель“ по всій Україні й нарешті 28 серпня 1921 р. Махно з зазначеним уже „товариством“ залишив Україну й перейшов до Румунії, а пізніше всі вони опинюються в таборі інтернованих в Польщі, і не в якому иншому, а в таборі для інтернованих українців (Стрілкові). Там від Махна не раз чули: „На цій проклятій каторзі зовсім забув рідну мову“, або — „треба-ж нарешті вчитися рідної мови“. Що-ж до його жінки — то вона стає членом таборової спілки учительок українок.
Осінь 1919 р. була дуже критичним моментом для української справи. Але Національна армія вирушає в 5-ти місячний похід у вороже запілля і тим самим знов підсилює імпульс та енерґію в повстанчих орґанізаціях. З цього часу повстанчий рух, переважно на Правобережжю, дістає кращу орґанізованість і в повному звязку й контакті з Армією провадить боротьбу супроти всіх тих, що шкодили визвольному національному рухові.
Всупереч з опінією Ю. Тютюнника (див. його твір: „Зимовий похід“, часть I), командування Армією за час походу ставилося уважно до повстанського руху і ставило собі завданням упорядкувати його.
Ставши з самого початку свого маршу на точку погляду не допускати окремих виступів, воно вважало необхідним дати всім керовникам інструкцію таку, яка-б направила весь повстанчий рух в одно загальне річище. Одинадцять пунктів відозви отамана Ю. Тютюнника до селян та Чарторійська відозва Уряду на думку Командування вповні відповідало потребі й абсолютно було зайвим видавати ще якісь нові директиви, тим більше, що воно було видано за підпісами Ю. Тютюнника, як заступника командарма; згідно з моїм наказом, її поширювали всі частини Армії: — лишалася технічна частина — орґанізаційні форми і керування.
Що-до форми, то вона виливалася ступнево. В Таращанському повіті Командування (20–25 грудня 1919 р.) знайшло людей у пригніченому стані і дуже перевтомленими, і тому порадило повстанцям, як маску, придбати собі форму Січи. Було призначено загальне керування (під час походу на Київ ця група виставила загони до 2,000 чоловіка й відзначилася дуже активною діяльністю). На Уманщині Командування знайшло більш жвавий настрій і більшу орґанізованність, а в особі полковника Д. — доброго керовника. Штабом Армії полковникові Д. було видано уповноваження на цілу округу. Ще далі на південний схід в особі отамана Гулого-Гуленка Командування знайшо людину, якій воно довірило зверхнє загальне керування всіма повстанцями Херсонщини, Катеринославщини й далі вгору по Дніпру до Чигирина. Ще пізніше отаман Тютюнник і Загродський зорґанізували повстанців на Київщині (принаймні мені було так докладено при першій зустрічі).
