1-го квітня корпус С. С. відійшов на р. Хомору і 3-ім полком обсадив місто Полонне, прикриваючи напрям Бердичів–Шепетівка. 1-й полк С. С. відведено в місто Шепетівку, 5-й полк розформовано, і рештки його влито до 1-го і 3-го пішого полку С. С.
Ворог на той час осягнув лінію р. Тетерева й зайняв Чуднів, Хмельник, Літичів і напирав на Деражню.
Штаб Армії У. Н. Р. переїхав із Проскурова на ст. Здолбунів. Уряд і всі центральні установи з Камянця — до Рівного.
4-го квітня отримано відомості, що ворог став посуватись зі сторони Хмельника на Остропіль і Любар та зайняв ці місцевості.
Разом із тим на напрямку Чуднів–Полонне проявилася діяльність ворожих сторожових частин, підтримуваних бронепотягами.
Штаб корпусу вислав кінний дивізіон Бориса на Гриців і Лабунь, щоби обсадити ці пункти й розвідувати на Остропіль і Любар. Дивізіон, виділивши одну сотню на Лабунь, більшістю сил виступив на Гриців і 5-го квітня надвечір заняв Коськів і Карпилівку. Вночі ворожа піхота вигнала сторожу Стрілецької кінноти з Гришева й обсадила це містечко, а нарано повела наступ на Карпилівку, зайняла переправу й примусила кінний дивізіон С. С. відійти в с. Северинці.
На другий день спроба Стрілецької кінноти відкинути ворога за Хомору не повелася: вона, понісши страти, відійша в с. Білонок.
В той-же час 3-й полк, не зважаючи на присутність оперативного відділу штабу на ст. Полонному, почував себе досить безпечно й, очевидно, не провадив належної розвідки, бо 7-го квітня ранком зовсім несподівано ворог заатакував із півдня його резерв на ст. Полонному.
Дякуючи тому, що випадково на станції був бронепотяг, резервові вдалося розгорнутися до бою і, підтриманий бронепотягом, він відкинув ворога на південь, після чого полку наказано було відійти на м. Судилків. В цих боях за Хомору виявляється відсутність всякого плану. Та й важко було повзяти будь-який план. Обсадити твердо переправи від Сухижина (на залізниці Проскурів–Шепетівка) до Полонного не вистарчало сил. Обсадити ті переправи невеличкими силами й тримати сильні резерви теж не можна було, бо теж не вистарчило-б сил, а по друге, хоч-би й були резерви, то стан доріг весною, а особливо 1919 року, коли майже що-дня йшов дощ, був такий страшний, що резерви абсолютно не могли поспівати в загрожені місця.
Тому, після бою за м. Полонне, рішено було обсадити місцевості безпосередньо навкруги ст. Шепетівки, яку наказано корпусові тримати до-останку.
Біля 10 квітня ворог здобуває Проскурів, Старо-Константинів і Новоград-Волинський. На фронті під Шепетівкою його піхота — 5-й і 14-й совітський полк — займає с. с. Городище, Красносілку
