душа розплила ся у сльозах вдяки. Заплакав козак з радости, що ось урятує себе і своїх товаришів, а може навіть… Катрусю.
Але скоро отряс ся зі зворушеня і нагадав собі, що тут недалеко у тїни оріхів є маленька пристань, заслонена штучним насипом від удару бурливих филь. У сїй пристани стояли байдаки Капудан-баші, котрими він виїздив на прогульки по морі. Тому не гаючись гукнув:
— Туда братя! тут пристань! пливіть чергою один за другим! І зіскочивши з насипу, що окружав від сторони моря огороди турецького адмірала, Іван станув у сьвітлї місяця, так що козаки побачили його.
Коли почули його голос, остовпіли! Хто то говорив до них їх мовою на сїм ворожім березї? Сагайдачний навіть призадумав ся… Се могла бути зрада, або хочби підступ. Ануж се Турки, що хочуть козаків завести у засїдку, на підводні скали, або піскові лави! Міжтим вітер нїс чайки все близше до берега… вже лише яких трийцять або сорок кроків до берега, коли нагло старий Танас плеснув в долонї та гукнув:
— Вперед ясновельможний пане гетьман! се Івась Куценький, добрий козак, я його знаю. Не бійтесь, він нас на лихо не покличе!
І чайки одна за другою поплила здовж берега. Іван ішов берегом, аж станув при входї до пристани. Одна чайка за другою щезала наче тінь під склепінєм оріхів і вкоротцї весь огород адмірала зароїв ся від козаків Гетьман зі старшиною ішли передом, а Іван провадив їх, розказуючи на скорі Танасови про свої пригоди та свою неволю. Коли однак сказав, що султан бенкетує недалеко, запитав гетьман.
— А ти певний сього?
