— Як сього, що щезби мов собака у неволї без вашої помочи! відповів Іван і показав рукою на огнї, при котрих бенкетувала прибічна сторожа падишаха. Сагайдачний здержав козаків та подїлив їх на три віддїли. Одних післав на право, щоби до решти палили та грабили передмістя Стамбулу; других до великої пристани, щоби визволяли рабів з каторги та вирізали турецьке військо, а сам всього з двістї козаками рішив ся напасти на двір Капудана-баші.
Тихо наче нічні птицї розійшли ся козаки на три сторони. Вітер та море були наче у союзї з ними, бо їх шум та гомін глушив глухий тупіт ніг.
Тихо скрадали ся козаки з Сагайдачним до муру, за котрим пирували Турки. А вони і в голови не клали, що се їх послїдна вечера та гуторили собі весело, граючи та сьпіваючи при заставлених столах.
Втім поклав хтось руку на плечі Івана. Він оглянув ся і мало не крикнув. В новій шапцї, подарованій йому гетьманом, стояв перед ним Грицько. Але не було часу на розговори.
— Мордуй невіру! Бий! рубай! прогремів голос гетьмана і козаки наче шулїки грянули на ситих отяжілих та переражених Турків. Не було і мови про оборону. За кілька хвиль з цїлої сотнї блискучої ґвардії остали лише пошматовані шаблями трупи та калюжі крови. Рівночасно розбив Іван двері до шопи, в котрій спали бідні невольники.
— Вилїтайте соколи на сьвіт! кликнув молодець, ось вам сонце, ось день свободи!
І цїла юрба невольників враз з козаками кинула ся до важкої, зелїзом окутої брами самої палати. Підчас коли сокири, лопати та мотики рабів ломили браму, запалали з права і лїва передмістя та пристани сто-
