тували о Катрусю, але нїхто не розумів їх слів. Іван втратив відвагу і чорна розпука стала його знов огортати. Видко султан та адмірал забрали дївчину з собою…
— Не сумуй Івасю! кликнув йому Грицько — пошукаємо ще у сїй хатї! І він побіг до дверий малої бесїдки (альтани), що були ще замкнені. Іван пішов туди за ним, але вже без надїї. Голота вхопив сокиру та став рубати двері. Нагло через мале віконце з боку виглянула чорна голова Мурина, а вслїд за нею дуло мушкета. Іван побачив се і в послїдній хвили ударив рукою по мушкетї. Гукнув вистріл, але куля запорола ся в землю. В сїй хвили вирубав Грицько двері і оба молодцї влетїли до домика. За ними бігло ще кількох козаків, що почули вистріл і спішили на поміч.
У просторій кімнатї на золототканих подушках, серед цьвітів та килимів заставлено стіл дорогими стравами та напитками в золотій та срібній посудї. При нїм стояла на причуд гарна дївчина, а при вікнї чорний невольник-Мурин набивав рушницю.
— Катрусю моя! золото моє! кликнув Іван і кинув ся до своєї дївчини. Гриць мав більше розуму, бо побіг передовсїм до вікна і заки Мурин-чортяка набив мушкет, зарубав його сокирою. Відтак став спокійно збирати до купи все золото та дороге камінє, що аж капало зі столів та занавіс.
Міжтим козаки запалили передмістє Царгороду. Вони вдерли ся у само серце наймогучійшої тодї в цїкім сьвітї турецької держави. Перед султаном дрожав тодї весь сьвіт, та козаки сьвітили йому в очі пожа-
