ром. З мурів міста глядїли на се турецькі яничари, але вони бояли ся іти до бою з Сагайдачним. Султан ночував сеї ночи в поблизькім селї, бо до міста не можна було дістатись. Наколиби козаків було хоч троха більше, то певно були би здобули і само місто, се місто, котре цїлому християнському сьвітови диктувало свої права. Всї сили покоряли ся йому, лише козацька сила сьміяла ся з нього та голим пястуком відгрожувала ся соткам величезних гармат.
Осаул Дорошенко приказав наловити сильних, молодих Турків, панів, рабів, яничарів, робітників, словом, кого запопав та приковати до весел ґалєр, так як Турки приковували козаків. Ґалєри се були довгі, великі кораблї, а порушали ся при помочи весел. На них могло їхати богато всїляких людий і тому Дорошенко приказав туди посадити освободжених бранцїв.
Другої днини остало анї одної головнї з усїх передмість Царгороду, нї одного корабля у пристани, нї одного Турка поза мурами міста. По полудни повіяв з полудня легкий вітрець. Тодї Сагайдачний велїв козакам зійти ся, зняв шапку вкляк, а за ним і усе козацьке військо. Вони всї дякували Всевишньому за се, що позволив їм заплатити клятому ворогови християнсьтва за біль та кров дїтий України. Притім просили Бога, його сьвяту Матїнку та сьвятого отця Миколу Чудотворця о щасливий поворот на ясні зорі, на тихі води, у край веселий, у мір хрещений — Україну.
На даний знак всїли козаки на чайки та ґалєри і поплили. І знову плила на чолї гетьманьська чайка, а на чердацї сидїв Сагайдачний та з осаулом обговорював слїдуючий похід на Царгород.
Але Турки не дрімали. Вони скористали з сього,
