Сторінка:Збірник Хліборобської України, Том 1 (1931).djvu/11

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


життю помиляється. І бути може, що в разі швидкого упадку большевизму реставрація Гетьманства з 1918 року найшла-би відгук на Україні і, во імя засади, що кожда нація має такий ідеал, якого вона гідна, може власне особа п. Павла Скоропадського — а не монархічна українська ідея — стала-б як раз ідеалом теперішньої української нації. Але політична честність на жаль цим людям чужа.

Їхній лідер те, що сталось, формулує як „розрив з романтикою — розрив з романтичною позою і фразою, за якою крилось таке безмежне самозакоханя (що аж до туберкульозу довело! примітка моя), яке не могло не шкодити справі нашій. Отже — до практичної політики!“ (Бюлетень ч. 11 ст. 12). „Практичних політиків“ єднає поки що спільне поповненя злочину, страх передомною і порожня амбіція, що, мовляв, ми тепер покажемо, що потрафимо зробити. Але енерґії від всіх цих благородних почуваннь не довго стане. Остається найважніще. Щоб показати свою вищість треба мене принизити. На це буде направлена вкінці вся практична політика рівнозначна з забиванням цвяхів у власну труну. Бо, не зважаючи на цей розрив з романтичною позою і фразою, на першім місті Бюлетеню, як мотто, красується одна з цих, крадених у мене, фраз. В цілім „Бюлетені“ нема ні одної думки, яка-б не була вже висловлена в моїх „Листах“. Оці мої „Листи“ і далі афішуються як ідеолоґія панів гетманців-практиків і повторюються безконечно, лише в вульгарній, глупій, косноязичній формі. Що-ж в дійсности сталося? Дуже проста і звичайна на Україні річ: — усунено Липинського, щоб самому заняти його місце, очевидно після того, як Липинський прочистив всі шляхи і гетьманську ідею перемінив з ялової на родючу.

Подивімся на історію України. Приходять в дикі, запущені степи перші піонери-„романтики“. Відвагою і працею заводять перше господарство, одкривають землю, молоком і медом пливучу. На запах цієї землі вилазять зараз скрізь із своїх нор „практики“. Вони усувають „романтиків“, починають палити ліси на поташ, заводять на Україні анархію і безладдя і кінчають свою „практичну політику“ руїною. За якийсь час „відродження“. Знов піонери-„романтики“, що задумають велике, „щоб Русь знов стала Русю“, що мрію про Великого Гетьмана в свому серцю леліять. Практики сидять тоді по „спілках“ з гнобителями, сміються з шалених дум і кплять з „романтиків“. Починають здійснюватися мрії і ролі міняються. Геть романтиків — до практичної політики! І козаччина Богдана Хмельницького перемінюється в „малоросійських“ блюдолизів, Мамаїв вошобойців і ліврейних льокайчуків. З Могилянської академії робиться школа плазунства. Великі церковні замисли Рутських вінчаються „доместикованою“ унією. З незалежної України робиться У.С.Р.Р. З гетьманської ідеї — Скоропадщина. Навіть лєґенди творчої для будучих поколінь від цих творчих зусилль, не лишається, бо „практики“,