Сторінка:Збірник Хліборобської України, Том 1 (1931).djvu/28

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


припинити амбітні персональні пляни п. Скоропадського при помочі вже ним здеморалізованої і розложеної Ради Присяжних; 2) що на запропоновану мною передачу своїх прав сину Данилу Павловичу п. Скоропадський не погодився; 3) що передачею головування в Раді Прис., як доказом, що п. Скоропадський не потребує мене боятися, поскільки він не сходить з ґрунту даного ним Заприсяження і добровільно прийнятої на себе репрезентативної ролі, я мав надію і Гетьмана і Раду Присяжних поволі своїм впливом, забезпеченим мені словом гетьманським, знов на путь законности і наших принципів привести.

Мої надії, на жалі, не оправдались. Зараз по повороті до Берліну п. Скоропадський зломав дане мені гетьманське слово чести тим, що протизаконно (бо тільки як Гетьман, а не як Гетьман і як урядуючий на час Голова Ради Присяжних) призначив без мого відома і поради нову Гетьманську Управу. Далі при помочі ріжних інтриґ він збунтував проти мене частину членів Ради Присяжних, що підписали в горі наведеного листа; виключив незаконно з Ради Присяжних Н. В. Кочубея, і врешті для „узаконення“ цього всього спровадив на свій кошт (пор. резолюцію ч. 5. „зїзду“, щоб „на будуче місцеві орґанізації самі подбали про фінансовання зїздів“) до Ванзее кількох випадкових людей та одержав од цих своїх гостей, що назвали себе „першим зїздом гетьманців“, за таку „діяльність в критичний час“  — „найщирішу подяку“.

Одначе зломання слова чести і перед таким навіть „зїздом“ не удалось вповні затаїти. Щоб заспокоїти своє сумління, п. Скоропадський провів ще одну резолюцію (ч. 4.) „в справі ріжного розуміння „Бадеґських Умов“. „Без огляду на зміст і форму Бадеґських розмов — каже ця резолюція — зїзд вважає, що основою для оцінки непорозуміння між Ясновельможним Паном Гетьманом а Вячеславом Казіміровичем Липинським є виключно заява цього останнього в листі до Ради Присяжних У. С. X. Д. з дня 29.XI.1929 (див. стр. III, ч. 3 „Бюлетеня“), якої одиноким і конечним висновком є повна свобода рухів для того, хто несе усю відповідальність“.

Побачимо, що скажуть панове, котрі „ухвалили“ оцю резолюцію, як побачать наслідки повної свободи рухів п. Скоропадського. Тепер-же мова йде не про те, чи можна „потребою свободи рухів“ пояснити зломання слова, чи ні, а про те, чи має право Гетьман ломати своє слово, дане ним добровільно і з повною свідомістю, що воно власне свободу його рухів до мінімум обмежувало.

Далі „зїзд“ по прикладу уенерівського центру, якого практична і реальна політика не дає спати п. Скоропадському і згуртованим тепер біля нього гетьманцям практикам і реалістам, прийняв сфабрикований для осягнення ванзейсь-