Персоніфікація, притягаючи такі елєменти в „орґанізований гетьманський рух“, зробить його діяметрально протилежним тому, чим в нашім заложеню він мав і хотів бути. Замість орґанізації людей свободолюбивих, з душею Яфетів, він стане орґанізацією рабів з душею Хамів. Попікшися на своїм „визволеню“, ці раби затужили цілим своїм єством за новим рабством. Вони знайдуть його в персоніфікації. І як топтали вони колись закон благородства іменем революції, так тепер робитимуть вони те саме іменем „Ясновельможного Пана Гетьмана“. Персоніфікація монархії на еміґрації в руках монархічно невихонаних людей стане мечем в руках недоростка.
Першим, черговим завданням гетьманців було і єсть переховати в чистоті ідею Української Держави в часах лихоліття, що тепер настало. У всіх націй, переможених на якийсь час в своїй боротьбі за державу, але здатним до державного життя, консерватисти все бували елєментом супроти окупацийних держав ідейно непримиримим. Вони в національнім орґанізмі творили цю частину, що переховувала в собі до слушного часу непорушним і чистим свій власний національний державний ідеал.
Не можна бути, як думають у нас, самостійником в думках і угодовцем в ділах. Такі політично ненормальні і неморальні сполученя мстяться потім жорстоко, як це бачимо на історії Польщи. В державно здатнім громадянстві функції мусять бути поділені. Істнування такої державницько-непримиримої групи особливо потрібне українському громадянству. В протязі столітть це громадянство не мало власної держави. Мого психічна здатність до незалежного державного життя дуже слаба. Його хотіння власної держави дуже поверхове. Підстави всякої державної незалежности — матеріяльно незалежних а разом з тим войовничих, лицарських елєментів в ньому дуже мало. Отже український політик державник мусить предвидіти найблизчу небезпеку, що загрожує українській державній ідеї. З одного боку — неминучий зріст політичного угодовства у відношеню до чужих держав і що за тим іде — культурна денаціоналізація; з другого — деґенерація державної ідеї в формі чи то бездумного, глупого емоціонального бунтарства, чи то запроданства чужим державним інтересам.
Персоніфікація на еміґрації основне завдання гетьманського руху — берегти українську державну ідею — знищила. Замість переховувати ідею, гетманці стали переховувати персоніфіковану в особі Гетьмана еміґрантську „державу“. Вони повторили історію республиканців. Як тамті скапіталізували для себе всю попередню боротьбу за державу в формі варшавської „Української Народньої Республики“, так і ці зробили це саме в формі
