Я виліз. Не знаю, як приступити до діла, — звязала вона мені руки. Знаю, що я для неї машинка, а от не можу донести начальнику станції, або в Д.П.У.
Шалався цілу ніч, під ранок приходжу. Вона мене зустрічає, ласково так посміхається. А в мене мороз іде по тілі,
— Треба подивитися в шухлядку. Лякати не треба, а то втече.
Послав її до своєї тітки, за салом, а сам відімкнув скриню, та сокиру в руку й хряснув по покришці, аж застогнала та скринька… А там золото: браслети, персні… всього. — Де-б вона набрала: голу-ж брав, як бубон? Я хутенько загорнув у хустку, — під паху підкинув і мерщій замкнув скриню, розбиту шухлядку викинув під східці, а сам на вокзал. (Жінка й Жорж переводили крадений товар на золото).
Забрав з собою двох агентів Д.П.У.
Прибігли до хати.
В хату.
— Нема нікого.
І в тітки немає.
— Втекла, видко, піддивилася в вікно, або що! Нема й по цей день»…
Григорій тяжко зітхнув.
— Засидівся я з вами, хлопці! Треба подивитися, мо й справді хто біля вагонів вештається! Ніч темна…
Григорій хрипко засміявся, скинув на плече ґвинтовку й вийшов.
На лінії та-ж самісінька тиша. Від морського піску, що був на насипу, йшла солодка вогкість.
