…Відпочивали часто. Хведір кашляв і тут, але не так. Обернувся.
— Уже на Катеринославщині люди дохнуть, як мухи в-осени.
— А в нас? Батрачка з дитиною вмерла. Недавно… Опухла, посиніла…
…Мовчанка.
— Може в комнезам? Чуєш!
— А хто-ж тоді позичить борошна? Та й то казати, як провідає хто з лісовиків, то не помилують, мабуть. Якби жили в селі, а то забрались на яри, в Костенський… Мабуть обійдемось!
До заходу, за гору падало сонце. Сутінки прозорі чорніли, а далі полум'ям зітлілим згасала прозора мовчанка…
Сиріше розносився дух глини.
Становилось мокро у печерях.
— Ну, досить копати! На завтра буде що витягати!
Вилізли вдруге. Замісць сонця їх зустріла зоря жовторожевою пеленою…
Витерли обличчя об сорочки. Каленик начепив куцину, а Хведір журку. Зверху в'їлись широкі кінці копаниць…
Пішли…
Зірки не блимали, бо було ще рано…
Йшли обидва стежкою, через ліс. Вона вимилилась водою і схожа була на кручу. Занесена пісками, вкрита щебнями, крутилась по-між кущами і показувала иноді товсті коріння дубів.
