Каленик зняв копаницю, обіперся. Жінка вийшла з хати.
— Борошна приніс?
Він мовчав, а Катерина не вгомонялась. Потім раптом крикнула:
— Наробив дітей! Годуй!
Розгорілась кров, здвигнулась рука од копаниці, а сам слабо сказав:
— Катерино! Не був ніколи… Не знаєш мене чи що? На картоплі посидимо. Побіжи до Хведора; обіцяв дати!
Жінка заспокоїлась.
— А завтра буде?
— Завтра витягнемо глину, тоді й борошно буде!
Скинув біля присінків мотузок, взяв на руки Івася.
Хведір жив насупроти і жінка хутко повернулась, у пелені несла картоплю…
Яри поринали в завісі синього серпанку.
Каленик дивився на горщик, облизаний жовтим зубастим язиком. Випустив з рук Івася.
Хата кострубато похилилась; погнила і мовчазно насунула бовдур високий, товстий. Маленькі вікна задивлялись на багаття.
— Ну, йди! — жінка нетерпляче покликала їсти.
Каленик сів, повеселішав.
— Катрусю, не журись. Завтра буде борошно!
А маленька дитина, менша за Івася, підняла руки.
— Е, е!
Всміхнувся Каленик.