— А знають, що таке хліб… Немає землі, дитинко а то-б не журились. Хто хліборобив, тому дали, а таким як я, — дулю… А втім не подохнемо.
Забрязкотіли миски. Івась почепився на шию батькові і сховався з ним у хаті.
Запустіло в подвір'ї…
На ярах парких висвічувались хатки — там спали, чекаючи завтрішнього, голодного дня… Через кручу, на другім кінці, виглядала Хведорова хата.
Мертво.
Багаття загасло й огонь не грається на мокрому тумані. З річки продирається потоками теплий пар.
Молодіє ніч. А небо затяглося хмарами, насупило брови. Стереже однобарвну хмару. Кладовище стоїть осторонь, просунуло в пазуху хмар волохаті руки.
Стома…
Раптом пронісся загартований вітер і повідомляли дуби один одного.
…Враз наповнились синім сяйвом ярки, засвітилось подвір'я.
Блиснуло і вмент золота гадюка зарилася у хмари.
А в підгір'ї ліс зашепотів.
Ударило.
А потім забризкав дощ… Забилось, залопотіло…
Рипнули двері. Каленик глянув лагідно.
— Не оставляє таки доля — і пішов у хату. Ніч промайнула хутко.
Каленик одягся, взувся, нап'ялив шапку. Зійшовся там, де сходилися дві стежки, з Хведором. Поздо-
