ровкався. Хведір побіг, сковзаючись із гори, вперед. А Каленик зареготався.
— Ти сьогодні жінки не бив, того, мабуть, і веселий?
— А ти чого не надутий?
— Та я за дощик радію!
На листі стоманітним діямантом налились роси; од зорі зачервонілись луки; спереду тільки висока гора, залита лісом…
Хведір сміявся:
— Тебе жінка не била?
— Слухай, Хведоре, ти смієшся. А знаєш… Під гарячу руку замилую… Чортам буде тошно. Терплю, але як і ввірветься…
Хведір поміряв його поглядом:
— Я знаю: навкулачки ти вмієш, а тут куций, брате!
Обризкувались прозорим, м'яким склом… Підходили до глинищ. Та-ж сама гора. І з неї видно однакові села…
Але Каленик полохливо обмер, обірвався:
— Диви!
І жаху повні широкі, покров'янілі очі бігали по ямі. Хведір ковтнув глину, ноги затрусилися.
— Діждались дощика!
— І борошна — заїкнувся несамовито Каленик, потім припав з копаницею, підкопувався до заваленої ями.
— Може нетовсто, зверху тільки?
Сів і Хведір, брав руками важкі шматки і з прокляттям викидав…
