гугу–у! По черзі відверто питались у темряві, далі роздражнюючись поринали в холодну воду.
— А от жив Килівський об'їзчий, а тепер немає, бо вбили! А жінка? — коліна задерев'яніли та вгрузали в мокрий пісок. Вдавлювалась борода в руки. Думи гріє кожух. А над головою тріснуло. Приліг бур'ян.
— Це ти! — оглянувся. Такий самий дужий спускається по грузу. Яма видливає руки трьокутниками. Сів і цей.
— А веселіш. Одному якось ніяково. Ото почуєш щось хрусне, щось шелеснеться і, той, кожне ніщо лякає.
— Та вже-ж… — Знову димок змішується з парами.
— Ти знаєш, Яремо! Ту ніч одного з бандитів — лісовиків отих, вгепали, молодого, молодого. В Новоселівці. Милицинір пальнув, тут одразу тобі!
Сіпнув рукою і тільки взнав свій образ в ямі.
— А в Перівці вони дівчину на дуба спяли та й повісили. Так там тією дорогою ніхто й не їздить. Якось той… Вона була комуністка та й видала їхніх більшовикам, так вони її туди — протяг тихенько Ярема.
— Та ні! Я чув, може не комуністка. А так: у неї там був парубок, вона йому й переказала. Доказалась. Казав хтось, що ворони клюють вже. А я знав тую дівчину…
Задумливо гурчить очерет, рябить річка молодими забутими здрогами. Низько припадає листя, перегинається срібними сторінками до одноманітногого верху.
