Сторінка:Земля (Вражливий, 1925).pdf/90

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— Хто ти? Відкіля?

Незнав Іван, може нори знали.

Сизон заходив думками у сон недосяжний і світлий, як сонце; вдивлявся він туди далеко, як у недосяжну глибину моря, бачив на хвилях себе.

Розбивалися хвилі.

Хотів перепливти життя він, а воно сміялося, переганяло його, становилося на очі. Стискували думи голову. Хвилювалися думки, як під бурю ліс:

… Шуміли, шуміли.

З міста котився дзвін м'яким шелестом. Кидалися з розгону голоси за Вовчі Байраки.

То дзвоне годинник на башті.

Раз…з…з, два… ще третій раз гукнув голос з дзвіниці, потім прикусив язика й од болю тихо, розриваючи повітря, пропищав:

— зь — зь.

А це там, на сході, жив колись рибалка Сизон.

Випливав човном на річку, грався бризками.

І нічого жилося… Не стало панів… Щось велике йшло, як буря… Ух, шуміла тоді кров у старого… А потім, потім… Він не пям'ятає… Собак їли, мололи курай, макуха була щастям… І був у нього син, менший за Борку, гарний, такий слухняний і вмер, об'ївся кори…

Важкі спогади, як очі Іванови.

І жив ще в тім селі один чоловік… він мав хліб і не продавав… Йшов раз увечері по вулиці Сизон. Покрівлі зробилися голими, самі лати сторчали, бо скотина поїла солому, а потім люди поїли скотину.