прийти вечером випити з ним по чарчинї. Коли всї зібрались і взяли чарки до рук, старий високо підняв свою і сказав:
— Я спросив вас, щоб на радощах повідомити вас, що Франсуаза вийде замуж за отсего парубка від нинї за місяць, в день сьвятого Людовіка.
Тодї всї почали шумно стукатись чарками. Стояла загальна веселість. Аж ось дядько Мерлїє знов піднїс голос і сказав:
— Домінїку, поцїлуй свою наречену. Так звичай велить.
Молоді поцїлувались, зарумянївши ся по вуха, серед голосного сьміху всїх присутних.
Заручини вийшли як слїд. Випито цїлу боклажку вина. Коли лишились тілько найблизші сусїди, пішла спокійнїйша розмова. Стояла ніч, зоряна і дуже ясна. Домінїк і Франсуаза сидячи поруч на лавцї не говорили нїчого. Один старий селянин розповідав про війну, котру Наполєон тілько що видав Прусакам. Із села забрали вже всю молодїж. Позавчора знов приходило військо. Заступи Господи від усякого лиха!
— Овва — сказав дядько Мерлїє з самолюбством щасливого чоловіка, —
