Таке було правило постановлене нїмецьким ґенеральним штабом, що кождий Француз не належний до реґулярної армії а спійманий з оружєм у руках має бути розстріляний. Навіть відряди вільних стрільцїв не були признані боєвою армією. Нїмцї хапались таких жорстоких способів против селян, що обороняли свої домашнї огнища, щоб запобігти загальному повстаню, котрого дуже бояли ся.
Офіцир, високий і сухорлявий чоловік пятидесяти лїт, узяв Домінїка на короткий протокол. Хоч по французьки говорив чисто, але все таки не міг позбути ся пруської деревляности.
— Ви тутешнїй родом?
— Нї, я Бельґієць.
— Пощож ви стріляли? Адже все те вас не обходить?
Домінїк не відповів на те. В тій хвилї офіцир побачив Франсуазу, що стояла обіч, страшно блїда, і слухала напружено; на її білому чолї маленька рана визначувалась червоною стрічкою. Він довгенько поглядав на молодят, немов порозумів, у чому дїло, і тілько додав:
— Ви не відпираєтесь, що стріляли?
