на-сам з Домінїком. Франсуаза зрозуміла, що се важить ся доля молодого чоловіка. Тодї вона зложила руки і почала молити ся. Дядько Мерлїє сидїв обік неї з тим нїмим і непорушним видом старого селянина, котрий і не пробує бороти ся з непереможною судьбою.
— О Боже мій! Боже мій! — стогнала Франсуаза, — вони вбють його…
Мельник притулив її до себе і посадив на колїна, як малу дитину.
В тій хвилї офіцир вийшов, а позад нього два вояки вели Домінїка.
— Нї за що! нї за що! — кричав Домінїк. — Я готов умерти!
— Подумайте лише! — замітив офіцир. — Те, чого я прошу у вас, зробить нам хто будь иньший. Я дарую вам житє, я великодушний… Проведїть нас у Монтредон через лїс — тай тілько всього. Ви певно знаєте туди стежки.
Домінїк не відповідав.
— Так ви уперлись конче на своїм?
— Забийте мене і покиньте говорити про се — відповів Домінїк.
Франсуаза зложивши руки, очима благала його, щоб згодив ся. Але дядько Мерлїє вхопив їй за руки, щоб Прусаки не побачили її розпуки.
