посїдала порожню голову сього робітника без роботи і без хати, надїя, що холод стане рано не такий дошкульний. Ішов він так цїлу годину, коли враз оддалеки на два кільометри від Монсу побачив із лївого боку червоні огнї: три огнища, що горіли на вільному полї немов завішені в повітрі. З початку він завагав ся; неспокій переняв його. Але він не в силї був оперти ся пекучій потребі загріти собі на хвилинку руки.
Дорога почала вглублювати ся в землю. Все щезло від разу. Він завважав з правого боку якусь огорожу з грубих дощок, що заслонювала залїзницю; з лївого боку був горбок, укритий травою, а понад ним виставали розкинені в безладї верхи дахів; се було село з звичайними, простими та однаковими покрівлями. Він пройшов яких двістї кроків, аж враз на скрутї дороги появили ся знову ті самі огнї недалеко від нього. Одначе все ще не міг він зрозуміти, яким чином сьвітили ся вони так високо на мертвому небі, немов захмарені місяцї. Але в той мент зупинив його иньший вид. Була се цїла незграбна маса забудовань, а з них виринали невиразні тїни фабричного комина. Слабі сьвітла виходили з брудних вікон, а пять або шість лихих лїхтарень завішено було на дворі на стовпах, що своїм почорнїлим деревом обрисовували невиразно контури велетенських руштовань. З усього сього фантастичного видовища, що потапало в пітьмі та димі, добував ся лиш один одинокий голос, сильний і довгий стогін пари. Але самої пари не було видно.
Тепер пізнав він, що се копальня. Знову перейняв його перестрах: що з того? тут певно не буде нїякої роботи! Замісь того, щоб піти
