— Знаєте, що на допомогу армії мало прийти всенароднє повстання…
— Так…
— І ось сьогодні… пані Галино! сьогодні чека арештувала членів центрального повстанського комітету…
— Ах, Боже!..
— У них списки, пляни, керівництво. Розкриють усе — і тоді пропало!
— Що ж робити?
— Треба виручити цих арештованих!..
— Ну, і як же це зробити?
— Ми вже пробували ріжних засобів — не вдається… Остання надія на вас.
— На мене?! — здивувалася Галина: — Не розумію…
— Дитино моя, вислухайте уважно, що я вам скажу…
Глибоко зідхнув.
— Випустити їх може тільки комісар Любецький… Але його треба попросити… дуже попросити… І це можете зробити тільки ви!..
Спочатку немов не розуміла, про що він говорить. Та ось догадалася. Густий румянець покрив бліді щічки. Захвилювалася.
— Ось що! І ви смієте це мені говорити?! Геть! Геть звідси!!!
Старий став навколішки.
— Дитинко моя… гляньте на мене: я вже сивий і за все життя ні одної підлоти не зробив… А тепер… благаю вас і вимагаю такої жертви. Вона врятує ситуацію… волю… перемогу… Врятує життя тисяч людей… Честь тисяч жінок… Волю… волю України!..
Заломив руки.
— Все загине, все загине… А вам так легко!..
