— Ну, ну — і як же воно було?
— Бачите, як їх заарештували, то вся справа була в руках якогось там головного комісара. А цей комісар залицявся до тієї жінки… Вона гордувала ним… Так розповідали… А як трапилося це лихо… а іншого способу виручити не було, — вона пішла… причарувала його… І той випустив наших провідників.
— Боже, яка страшна жертва! — скрикнув Роман.
— Ого! Уже й ми маємо свою Далілю… Юдиту!.. — захопився Володко: — А як же імя цієї жінки? — звернувся він до Одуда.
— Ах! — якось несамовито крикнула Галя.
— Що з тобою, Галю? — непокоївся Роман.
— Вибачте… нічого… руку опекла… дурниця…
— Не знаю… Забув… — сказав Одуд.
Важко й глибоко зідхнула Галина.
— Шкода! — говорив Володко: — Це імя треба золотими літерами вписати в історію відродження України!
— Велика жертва! Свята жертва! — шептав Роман.
— Україна варта її, — закінчив думку Ковдерський.
— Ну, пане сотнику, — заговорив Одуд: — я піду поглянути на місто: що там діється… Дякую щиренько, пані господине, за чай…
— І я піду, Романе, ось із товаришем… Дякую, пані Галино…
— Прошу, прошу, — тихо говорила Галя.
Роман почав запрошувати своїх гостей:
— Приходьте, панове, на обід… обовязково… Цікаво б докладніше дізнатися про ту жінку, — звернувся до Одуда…
