сивіли б від жаху, коли б побачили, що робилося в чека… Та ось пані Галина знає: вона була в цьому пеклі…
Роман насторожився, але опанував себе. Спокійно додав:
— Богу дякувати, що минуло… Працездатність нашого народу велика. Оправимось… Аджеж земля наша багата. Це найкраща запорука відродження…
Шелюк підвівся:
— Дай, Боже… Ну, бувайте здорові, пане Романе… Так приходьте ж обовязково… І пані Галина конечно… Будемо чекати…
— Сподіваємося, що будете? — додав і Остріжка: — Приходьте: справа дуже важна… Ну, всього кращого…
Вони вийшли.
Романові ж цвяхом била в голову думка:
— Галя й чека?! Новина! Але вона нічого не казала… Що б це значило?
Пішов до кухні.
Із закоченими по лікті рукавами Галя поралася біля кухонного стола.
Роман запитав:
— Чую, що ти й у чека побувала… Так, Галочко?
Здригнулася.
— Не згадуй, Ромцю…
— Але як же ти туди попала?..
Ледве стримувала своє хвилювання.
— Я тобі все розповім, Романе… тільки… трошки згодом…
— Мені дуже цікаво: як то сталося?..
— У нас тепер такий урочистий, святковий настрій… Не псуй його, Романе, тими жахливими
