— А хто ж? Я?! Годі! Нам треба розійтися… вкупі бути не можна…
Хитаючися, мов пяний, підійшов до стола. Зсунувся на крісло, а тяжка, мов налита оливом, голова сама опустилася на руки.
— Гаразд… я піду… — тихо озвалася Галя.
Болісно скривився.
— О, звичайно!.. І так легко!.. Яка брехня… яка брехня! До нього?!
— Поїду до батька… Не проклинай мене… я… кохаю… тебе…
— Мовчи… не профануй кохання… Гроші буду висилати тобі… Все життя… все життя розбите!..
— Прощай, Романе…
Тихо підійшла до нього. Хотіла поцілувати в голову, та він різким рухом руки відхилив її від себе. Мов сновида, без кровинки в обличчі, вийшла Галя.
Завмер, застиг Роман на хвилину. Тупо дивився на двері, що зачинилися за Галиною. І раптом зірвався. Руки простягнулися до дверей…
— Галю!
Ступив кілька кроків.
— Галочко!.. Щастя моє!!!
Мов підтятий дубок, звалився на канапу, і мертву тишу прорізали тяжкі ридання… мужчини-вояка…
|
|
Довго чи недовго лежав Роман майже непритомний, він цього не знав.
Опритомнівши, побачив над собою Ковдерського.
— Романе, вставай, — казав той. — От тобі й маєш! Я йду — думаю: обідати будемо… А він спить… Де хазяйка?
