— Факт очевидний… О, ні, ні, ні!.. Цього я не можу перенести!..
— Чекай… не хвилюйся… Треба спокійно обсудити… Це важне питання… не можна ж так от легко рубати…
Роман заперечливо захитав головою. Ковдерський поспішно казав далі:
— Ти розумієш, що робиш? Таж одне, а то й два життя поставлені на карту… І ти почуваєш себе правим і чистим, щоб судити її? Може ж причини були…
— Які там причини!.. Галя й „він”!.. О, ні, ні!..
— Чекай, дурний! — почав Володко міркувати: — В тобі лютує зоольоґічний еґоїзм самця… А ти будь людиною… Та й Христа пригадай: „Хто без гріха, хай перший кине камінь”… Не можна ж так…
— Вже так-не-так, а скінчено… Тяжко, Володку…
— Не поспішай, — перебив Ковдерський: — ти переконався, що вона тебе не любить… іншого кохає? А я певний, що вона сказала б про це одверто…
— Що мені з того: кохає, чи ні?! Зрада очевидна!..
— От завів: зрада, зрада, зрада… Зрада — то підлість, обман, брехня ввічі й поза очі підступність, ошуканство… А фізична приналежність?.. А що, як конечність була? А Даліля? Юдита? Монна Ванна?
— Володку! Там найвища жертва… героїзм… духова краса… А тут — забаганки… звірячі інстинкти… О, Боже, Боже!..
— А ти зясував, при яких обставинах то
