мій розум… заглушила голос серця… Тепер я видужав… З душі звалилася гора… Милі мої!..
І він почав цілувати Ковдерського й Шелюка.
Та ось і тривожні думки підкралися до нього:
— Але де ж вона… моя голубка? Галю!.. Галочко!.. Де ти? Ще заподіє що собі!..
Несамовито, похапливо схопив кашкета, ви іг на вулицю.
І ніяково і радісно почували себе Ковдерський і Шелюк.
— Ходімо, пане голово, — урочисто почав Ковдерський: — В цім домі сьогодні кружляла смерть, але чисте кохання і світлий розум перемогли її… Ходімте.
— „Слава Тебѣ, показавшему намъ свѣтъ! — поважно мовив і старий Шелюк. — Велике слово: людина!..
Вони вийшли.
|
|
Ось тихенько хтось відчиняє двері, що ведуть до світлиці з кухні. Обережно вступає до кімнати.
Галина…
Як вона змінилася?!
Ще вчора жила, палала… Ввесь світ здавався їй рідною хатою… Почувала велетенські сили… Здавалося, їм кінця нема…
А сьогодні?
Темрява, пустеля… Нема сили, нема надії… Пустка…
Останню чарку допито… Остання пісня продзвеніла…
Чарівний був сон… Ах, тяжке пробудження!..
