Перейти до вмісту

Сторінка:Зубенко Іван. Галина (1934).djvu/23

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

мертвих розвеселяє… Згадаємо старовину… Прошу… Галочко, Іване…

Вони зникли в ятці-ресторані 

А ярмарок гудів, хвилювалося море голів; з естради неслися ажурні звуки штравсівських вальсів…

 
4. КУБЕЛЕЧКО.
 

Ось і вулиця Соборна, число 17.

Мідяна блискуча табличка оповіщала: „Сотник Роман Сумний”.

В привітній кімнатці, що правила за їдальню й світлицю, жвава розмова.

— Дуже радий… дуже радий… Дякую, що не забув приятеля… Ми з Галочкою частенько згадували про тебе… А куди ти, Іване, так хутко зник з Підволочиськ… памятаєш? Ми тебе шукали-шукали… особливо перед нашим шлюбом…

— Так… справи були… — відповів Любецький, відвертаючися, ніби щоб запалити папіроску, а справді, щоб заховати своє хвилювання.

Це тривало хвилинку. Обернувшися, Любецький уже всміхався:

— Ну, краще розповідж, як же ти поживаєш? Що робиш?

— Що роблю? Служу при війську — Україну будуємо…

— Так, так… будуйте… А як у вас перебігає політичне життя? Як працюють партії? Які найвпливовіші? Бачиш — я довгий час був поза межами України… трохи здезорієнтований…

Роман на хвилину став у нерішучості:

— Признатися, друже, я не добре на цім розуміюся… Знаю тільки, що треба працювати… державу будувати…

Любецький іронічно засміявся: