ка повинні бути такими. Ми переживаємо історичний мент… і коли не здобудемо того, про що віками мріяли найкращі сини нашого народу — на нашому поколінні лежатиме вічна ганебна пляма… Батьківщина нас кличе, щоб закріпити здобутки…
— Та це ж тільки слова! — перебила його Ольга: — Батьківщина!.. А хто ж у вас буде закріпляти? За ким ви йдете? Оті ваші партії, що заблудили в своїх артикулах, як між трьома соснами? Гризуться… гризуться, переконують один одного… А того не бачать, як далеко відійшли вони з своїми програмами від життя… Хіба ж то творча сила?!
— Партії не народ…
— А ти знаєш, чого хоче народ?
— Що ж тут знати? Боротьба з московською червоною навалою, боротьба з генералом Скоропадським показала…
— Що? Вона дійсно показала, що з „червоною навалою” боролися німці, а з гетьманом… правда, народ… але не за ваші ідеали, а за свої соціяльні права…
— Це неправда! Це не так!
— Романе, ти — ідеаліст! Подивися навколо: народ не за вас… Ви йдете хибним шляхом. На вас паде гнів пролєтаріяту і… буде щось жахливе… А ти підо впливом Галини, людини обмеженої…
Роман спалахнув:
— Не чіпай Галини!.. Ти говориш нечемності! І взагалі я не розумію: яке тобі діло до моєї родини?
— Яке мені діло? Ти питаєш: яке мені діло? А як ось тут пече пекельним вогнем?!.
Притулила руки до грудей:
— Я тебе кохаю й хочу, щоб ти був моїм… І… без боротьби тебе не віддам нікому!..
