— Ольго!..
— Вернися до мене… Ми будемо вільні, як орли… Міцними руками будемо рвати кайдани міщанства… Наше життя буде чарівною казкою… Ромцю… милий… коханий…
Роман відштовхнувся:
— Ти… несамовита… Я не можу тебе слухати…
Підвівся, збираючися відходити.
— Романе, — зупинила його: — розваж… Я знаю багато, чого ти не знаєш… Ви програєте… Червона організація пустила глибоке коріння навіть серед вас… патріотів… не говорячи про робітництво, селянство…
— Я вояк і боротьби не боюся… Прощай, Ольго… Якась ти чудна…
Він відійшов.
Довго дивилася йому вслід, безвладно опустивши руки. Нагло схопилася з лавочки, затиснула пястуки, закусила уста.
— Побачимо!..
|
|
В той самий час з кута в кут „умебльованої кімнати“ на Суворовській вулиці проходжувався високий рудий мужчина з кавказьким носом і сталевими очима:
— Добре… Червона армія вже готова до наступу… На місцях усе підготовлене… скоро закипить… Ось тепер ми зведемо рахунки… час помсти недалеко… Я покажу тобі „чудову гармонію“!.. Ти викрав мені найдорожчі скарби, душу вбив, серце вирвав! О, Галю, Галю! Тебе привабили карі очі, чорні вуса! О-о! Ти не знаєш, що може зробити могутня воля! В порошинку всіх зітру, а ти будеш моєю… А тобі, вороже мій, я віддячуся! Ти прокленеш день і годину, коли вкрав мені моє щастя! О-о! Помститись! Люто помститись!..
