Володко, — щоб нам москаля побити, вернутися лицарями тай зажити в спокою…
Всі сіли на хвилину.
Роман підійшов до Галі й поцілував.
— Ну, до побачення, Галю… Гляди ж — не кидай дому й чекай мене… Коли ж довідаєшся… що мене… нема на світі…
В горлі немов щось увірвалося. Але переміг себе й твердо додав:
— …тоді ти вільна: роби, що хочеш…
— До побачення, Ромцю…
Перехристила його й поцілувала.
— Памятай, що я тобі казала… Мужньо обороняй Україну, але й себе бережи для мене… Прощай, милий.
— Та пускайте його вже, пані Галино! — озвався Ковдерський: — гадаю, що ми не на довго відходимо. Ось проженемо „товаришів” і повернемося назад „у славі”! Бувайте здорові й залишайтеся спокійні… Я ввесь час буду біля Романа… Прощавайте…
Поцілував руку Галі.
Любецький також попрощався, й мужчини вийшли.
Галя стояла на ґанку й вимахувала білою хусточкою, аж поки Роман не зник за закрутом вулиці.
Повернулася до хати.
Сіла.
Безвладно опустила руки…
Ні думки, ні чуття…
Порожнеча в душі…
І нагло, несподівано для неї до горла підкотився якийсь клубок. Груди стисло. Дихання спинилося.
