Положення Української Армії ставало з кожним днем грізнішим.
З півночі натискали на неї червоні москалі; з південного сходу насувалася нова ворожа сила: „біла” армія Денікина. Смертельні вороги — білі й червоні москалі — знайшли спільну мову й подали собі руки в одній справі — в справі боротьби проти українців.
Та ще не це було причиною грізного стану Української Армії.
Червоні москалі мали за собою запілля — широкі простори властивої Московщини, з її невичерпаними запасами: людським, харчевим, зброї, вогнепальних припасів, одягу, узуття, медикаментів і т. д.
Силу червоної армії складало ще й те, що по містах і містечках, де було головно жидівське населення, а подекуди й по селах — комуністична аґітація пустила глибоке коріння й знаходила силу своїх прихильників. І в той час, як у запіллі Української Армії часто відбувалися ворожі виступи зачаєних комуністів, що очевидно підривало її сили, — червоній армії це було на руку.
Другий ворог — біла денікинська армія була мабуть в розквіті своєї сили. Опиралася головно на мійський консервативний московський елємент.
