вибравши відповідний пункт опертя, знову успішно вдарити на нього. То була горожанська війна, що в ній рішає не чисельність і навіть не перевага технічного озброєння, а ентузіязм, ідейний захват. А щодо цього Українська Армія була міцна.
Але до тих двох ворогів приєднався ще третій, що був сильніший за тих і завдав українцям тяжкого удару.
Відступаючи перед натиском червоних і білих москалів, Українська Армія, маневруючи, поволі відходила на захід, дорого продаючи кожну пядь рідної землі. В цій боротьбі гартувалися її сили, і вона не тільки що не втрачала, але навпаки: набиралася ще більшої боєздатности.
Та ось наближилася й осінь з її дощами, слотою, болотом. Заплакало небо, закутане хмарами; завіяли пронизливі холодні вітри; розкисли подільські глинисті ґрунти, дороги. І нишком до Української Армії підкрався найстрашніший ворог: тиф.
На зброю є зброя; на запал є ще більший запал. Як говорив „батько” І. Котляревський: „Любов к отчизні де героїть, там сила вража не устоїть”… А на цю страшну недугу не було зброї: не було належної санітарної обслуги, не було добре уладжених шпиталів, не було ніяких найконечніших медикаментів. І чого не могли доконати вороги, це зробила ця страшна хвороба: почала нищити квіт армії — її витривалий у боях, загартований у боротьбі ідейний молодняк.
А Европа не тільки що не помагала, але, задивлена лише в акцію генерала Денікина, шкодила Українській Армії, забороняючи будькому доставляти для неї ліки й усякі припаси.
Й позаповнювали собою хворі вояки всі подільські лікарні, ще більше лишилося їх по сіль-
