Здавалося, що ледве заплющив очі, а ось уже й світає. Зарожевілося на сході — й ожив табор.
Блідли зорі. Лише на сході змагалася із сяйвом світанку ранішня зірка-Венера.
Вогкістю й холодом віяло від річки. Десь забив деркач. В містечку перегукнулися півні (треті).
Легкі дрощі пробігали поза спиною, тремтіли руки.
Ось ізза ліска показався окраєць сонця — й настав день — 27 серпня!
Бах! Бах! — ревнули гармати.
Пак! Пак! Пак! — заговорили рушниці.
Та-та-та-та-та!.. — засокотали кулемети.
Заворушився лан багнетів. Захвилювалися ряди сіро-зелених мурашок. А все тягнеться до мосту, де вже збито ворожу заставу й починається переправа наших частин на той бік.
Почався наступ.
Бій розгарявся.
„Незломна” дивізія поширювала свій пляцдарм. Ворожі частини, збиті з позиції, хоч і ставили завзятий опір, але подавалися назад. Вже кілька сіл перейшло в наші руки. Фронт розтягався. До містечка Н. прибували кінні частини й через міст переправлялися на лівий беріг із своїми гарматами, обозами.
22 полк досягнув сіл Недосилки й Волосяне, коли настала ніч, і частини зупинилися в свойому розгоні.
Розмістивши кулемети поміж сотень, Роман повернувся до села Добромилова, де знаходився штаб полку.
Ніч проминула спокійно.
Рано до штабу полку прискакав козак із наказом від командира дивізії. В наказі говорилося,
