що, як донесла розвідка, ворог підтягнув великі резерви й можна сподіватися енерґійного протинаступу; бо по всьому видно, що вороже командування зрозуміло всю небезпеку від цього прориву фронту і за всяку ціну вирішило ліквідувати його. Якщо б ворогові вдалося збити з позицій дивізію, то і вона, і ті частини, що вже переправилися на цей бік — все було б притиснене до річки й знищене. Замість успіху була б велика поразка. Центр позиції тримає 22 полк, на нього й будуть спрямовані найсильніші ворожі удари. В кінці наказу командир дивізії казав, що надіється на 22 полк і певний, що полк витримає ворожі удари.
Стільки — наказ.
— Ну, буде гаряче, — замислено додав полковник Пятипал, камандир полку.
І дійсно — стрілянина на фронті збільшувалася. Ось появилися й перші ранені.
Командири сотень все частіше почали присилати донесення з проханням підмоги, бо ворог натискає.
Біля полудня надїхав бригадир полк. Пантрук.
— Тримайтеся, стягніть усі резерви. Перед нами „школа червоних командирів” — найкращі ворожі ударні сили… Держіться до останнього…
Він поїхав далі повздовж фронту.
— Сотнику Сумний, — наказував полк. Пятипал: — беріть кулеметні резерви й прямуйте до Волосяного в район першої сотні. Здається, там найбільше загрожений пункт…
Чотири вози з кулеметами потягнулися лісними доріжками. Ось переїхали більший лісок, виїхали на широку просіку. Ворог помітив вози — гармати загупали частіше; шрапнелі крякали в по-
