— Стріляти чергою, зправа по одному!. Щадити набої!.. — наказував стрільцям Пазнюк.
Зменшилася стрілянина. Ворог користав із цього, просуваюч ся вперед. Та ось заторохкотів ще один кулемет. Ворог заляг, засипаючи кулями лісок.
Так зближалися ворожі лави до віддалі, коли вже рішає не куля, а багнет.
В цей час прибіг до сотника Пазнюка козак з правого крила, з донесенням від начальника правої застави чотового Волохевича.
„Ворог сильною групою обхоплює наше праве крило, оточує лісок. Девята бриґада відійшла, відкривши підступ до нас. Ще робити?”
— Хай застава відходить до ліска!.. Але з вогнем… — розпорядився Пазнюк.
Козак побіг…
Але вістка: „Нас обходять” — стрілою облетіла ряди.
Стрільці захвилювалися.
Ось-ось і пічнеться відступ. Перетвориться в утечу, в паніку. Пропало все.
Стрільці підвелися.
В цей час стежкою над'їхали до лави три вершники.
Роман побачив генерала Давиченка, з двома вістунами.
— Хлопці! — казав він: — протримайтеся на цій позиції ще півгодини! Я вже післав кінноту в глибокий обхід… Перемога буде наша… але це залежить від вас… А!.. Тут сотник Сумний! — звернувся він до Романа: — Я тепер спокійний…
Узліссям генерал поїхав здовж фронту. Збільшена стрілянина ворога означала місце, де він проїздив.
