прожила Галя кілька місяців. Єдиною її втіхою були відвідини панства Шелюків чи Остріжек.
Та як несподівано появилися „добровольці”, так несподівано й зникли.
Цілий вечір і ніч у місті була якась метушня й стрілянина, а на другий день уже по парканах і стінах висіли розпорядження нової радянської влади за підписом голови „губвиконкому” І. Любецького.
Положення українців ще більше погіршилося, бо більшовики скасували не тільки всі попередні державні чи приватні публічні установи, інституції, товариства, але й приватну торгівлю разом із кооперацією. Завели зовсім новий лад.
З крамниць були чинні тільки кооперативи професі них союзів, що їх признала влада. І хоч у них також було мало краму, все ж таки сірника, свічку, мила, якихось круп чи вряди-годи трохи перкалю чи „бомазеї” можна було дістати.
Найгірше було з харчуванням. На ринку торгівля майже зовсім завмерла. Бойкотуючи комуністичну владу, селяни зовсім не підвозили до міста ніяких продуктів; тож на базарі за жадну ціну вже не можна було дістати ні хліба, ні зерна, круп, масла, молока, сира, курки, сала й т. п.
Хліб продавали тільки „націоналізовані”' (немов би державні) пекарні. Так само деякі молочарні — молочні продукти.
Та там продавали на картки, а з тими картками була якраз біда.
Влада поділила громадян на чотири катеґорії: 1) партійних (себто: членів державної комуністичної партії), 2) симпатиків, 3) трудящих-безпартійних (цих покищо зносили, хоч їхні права обмежено до краю) і 4) ворогів народу (без жадних
