прав). До останньої ґрупи зачисляли й усіх активних, свідомих українців та їхні родини.
Чи в кооперативах, чи в пекарнях, чи в молочарнях продукти чи товари можна було дістати тільки на карточку, а на цих картках було зазначено, — яку кількість товару має право набути (раз на місяць чи на день, — залежно від роду краму) власник картки. Перша катеґорія мала право купувати необмежену кількість усього. Друга — одну пайку (наприклад: денно — 1 фунт хліба, 1 літру молока, тощо). Третя — пів пайки, четверта — четвертину її. А що товарів і продуктів була обмежена кількість, а привілеї мали перші дві катеґорії, то третій ґрупі мало що доводилося діставати, а вже четвертій — майже нічого. Більшість населення поволі доходила до стану голоду.
Щоранку перед тими небагатьома чинними крамницями, пекарнями, молочарнями встановлювалися черги „хвости” (на хліб, цукор, молоко й інше). Траплялися все частіше випадки, що люди простоювали цілий день у черзі, щоб, нічого не діставши, піти додому.
На цьому тлі вибуяла до нечуваних розмірів спекуляція. На ринку „зпід поли” можна було дістати (головно — в жидів-перекупнів) дещо з їстива або одежі, але за страшні гроші. Не маючи джерела прибутків, приголомшені люди несли продавати всякі домашні речі й збували за безцінь, щоб заспокоїти голод.
До цього всього треба додати, що нова влада зводила безоглядні порахунки з т. зв. „контрреволюціонерами”, ніби то ворогами нового ладу. На цьому тлі розвинулася „політична спекуляція” — доносництво, помсти, особисті порахунки тощо. „Черезвичайка” працювала „на всю пару”.
