— Хіба ж ви не бачите, що вся політика комуністів збудована на брехні!
— Чому? З чого те видно?
— Перш за все: тільки назва „Українська Радянська” і т. д. А де ви що бачили українське? Декрети всі з Москви, урядовці москалі та наші перевертні… Це навіть не інтернаціонал, а просто — Москва… А селянам що дали? Карні відділи, пожежі!..
— Так то ж бандити… повстанці…
Галя сумно похитала головою:
— Ех, Олю… у вас усі бандити, хто не може й не хоче помиритися з чужинецькою владою…
— Годі, Галю, про це… Ви сьогодні в поганому настрою… Та воно й не дивно…
— Так… Відколи поїхав Роман, у мене один настрій… Ех, та що там говорити! Вибачайте, Олю, — мушу піти на ринок… ось із цим.
— Ідім… я проведу вас трохи…
Галя взяла свій пакунок, і вони вийшли.
— А я оце йшла до вас, — почала щирим тоном Ольга, — щоб порадити…
— Дякую…
— Зверніться, Галю, до Любецького. Він тепер голова „губвиконкому” і все, все може зробити…
— Мені й Роман казав шукати в нього допомоги. Але від того часу, коли він виступив, як одвертий комуніст та ще провідник, я не хочу його бачити…
— Розважте, Галю… Адже ж і комуністи мають серце, як і всі…
Галя аж пристала. Підозріло глянула на Ольгу: чи вона знає що з минулого? Чи на щось нове натякає? Але на що?
— Що ви хочете цим сказати?
