— Так собі… Ну, я тут попрощаю вас… Подумайте, Галю, тай прилучайтеся до нас… комуністів… Ідея комуни свята… непереможна… Поміркуйте добре… Я ще зайду до вас… по відповідь…
Ольга пішла бічною вулицею, а Галя простувала на ринок.
Там, як усе, стояли величезні „хвости”, вешталися всякі людці.
— Громадянко, маєте що продати? Я куплю… — тихо почав якийсь тип.
Галя дивилася на цього добродія, а в голові її, як молотом, стукала думка:
— Руїна… насильство… знущання… І оце свята ідея?!
|
|
Одного ранку Галина почула на своїм ґанку тупіт чобіт і розмову:
— Тут двох буде мешкати…
— А кто тут помєщаєтся, ґаспадін взводний?
— Четверта катеґорія… якась петлюрівка…
— То прошу пожалуйста, — мєня сюда назначьтє…
— Іш ти, гнида!.. Ласий до бабів! Отже тут мешкатимуть Ванька Спотикалка і Саня Нос…
Галя почула дзвінок.
Відчинила. Побачила чету червоноармійців.
Старший і два жовніри увійшли до хати.
— Хто тут живе? — запитав старший.
— Я…
— Громадянка Сумна?
— Так… Чого вам треба?
— З наказу губвиконкому у вас ліквізіруємо помешкання для оцих двох громадян військових…
