— Але яким правом ви лізете до чужої хати?
— Про право ви, громадянко, краще мовчіть… Бо як почнемо шукати права, вам гірше буде… Ну, розташовуйтеся тут, братва…
Старший вийшов. Червоноармійці почали хазяйнувати в світлиці. Рушниці поскладали в кут, шинелі поскидали на отоману, мішки (рукзаки) на крісла.
Безпомічна Галина тільки мовчки придивлялася тому, що вони роблять.
— А гдє ваш муж? — звернувся один до Галини.
— Що вам до того?
— Так… мєжду прочім мнє інтересно знать…
— А глянькося, Ванька, вот ето должно бить он!.. — скрикнув другий червоноармієць, показуючи на Романову світлину.
— Ага! Петлюровєц! Бандіт!..
— Не смійте так говорити! — кинулася, як кішка, до нього Галя.
— Гляді, — какая приткая!..
— Гайдамака… із „щірих”!.. Сбежал навєрно… — додумувався другий і підтанцьовуючи почав наспівувати:
|
Ех, яблочко — с боку красноє, |
— Нахаби… напасники… — тремтячи шептала Галя…
— Ну, гражданка, просім так нє виражаться… Щастя твайо, что такая хорошенькая… а то б ти іначе у нас запєла… Ти, Саня, гдє будєш спать? — звернувся перший до другого.
— А вот на етом діванє…
— Превасходно… а я, канєчно, — с бабочкою… апєтітний бабєц…
