І вони почали грати.
Не знати, чим би воно закінчилося, — та ось знову в передсінку задзвонило, й до кімнати увійшов… Любецький.
Став ніби здивований.
— Я це що? Чого ви тут, товариші?
— Нам тут отвєлі помєщєніє…
— Ага… так… Ну, от що: скажіть товаришеві командирові, що голова губвиконкому наказав цього помешкання не реквірувати… Ідіть звідси, товариші… Моє поважання, пані Галино… — привітався Любецький.
Добридень…
Тимчасом червоноармійці зібралися.
Ванька Спотикалка тільки губами прицмокнув:
— Сорвалось!.. Жалко…
А Саня Нос прошипів:
— У-у… буржуї!..
Вони вийшли.
Галя опритомніла.
— Сердечно дякую, пане Іване… Ви охоронили мене від великої неприємности… Прошу сідати…
— Нема за що дякувати… Ось я чув, що ви в скрутному становищі… І вам не гріх було мовчати? Ви ж знаєте, що я завжди готовий вам допомогти…
— Щиро дякую… одначе… я ще не відчуваю такої великої потреби…
Любецький підозріло й пильно глянув на неї. Наблизився.
— Ось тут вам картка: будете одержувати повну харчеву пайку… А тут трохи грошей…
Галя ніяково мовчала, а він вложив їй у руку велику пачку банкнотів і трохи пестив її руку.
