що механічно затиснула була в руці. Поспішно вийшла до спальні.
Любецький, червоний від хвилювання й боротьби, ніяково стояв.
Ольга засміялася:
— Голова губвиконкому в такому стані?
Любецький поволі опанував себе.
— Товаришко Варецька, сподіваюся — це буде між нами? Інакше!..
Він дико блиснув очима.
— Що інакше? — жартівливо питала Варецька.
— Ви знаєте самі…
— Че-ка? О, ні!.. Будьте спокійні: в цій справі буду вашим вірним помічником…
І додала поважно:
— Випийте води… й поправтеся… Ходімте… зробимо серйозну нараду…
В Олександрівському парку по одній з алєй проходжувалася пара: мужчина й жінка.
— Галина мій лютий ворог, — говорив мужчина: — Вона розбила моє життя, отруїла душу…
— Аж так? — лукаво усміхаючись, запитала жінка.
— Нерозділена, незаспокоєна жага рве на шматки моє серце… вимагає помсти… І я помщуся… люто помщуся!..
Він аж зубами заскреготав.
— Ви чоловік із залізною волею…
— Але… Ольго! Товаришко! Лише вам можу це сказати: я ж кохаю її… Ах, як я її кохаю!.. Я себе всього віддав би за її кохання…
