— Ідіть і насамперед її арештуйте… Не забувайте, що в ваших руках є всемогутні засоби… І ними не скорити жінки?!
— Ну, то покищо прощавайте, товаришко Ольго… Зроблю, як ви радите…
Він пішов скорою ходою.
Вона довго дивилася йому вслід. На устах грала загадкова усмішка. В очах загорялися вогники.
— Здається, голубка попала в густу мережу, — шептала, — побачимо, як з неї виплутається…
Це були Любецький і Варецька.
В той вечір Галя відвідала Шелюків. Знайомі Шелюкові „просвітяни” з сусіднього великого села Чижівки, знаючи про харчевий стан у місті, привезли подарунок свойому голові губерніяльної „Просвіти”. Цей дарунок був найкращий, якого тільки можна було сподіватися: мішок муки, добрі два рукави пшона, торбинку гречаних круп, порядний окраєць сала, кавалок масла й трохи сира.
Галя попала на справжній пир.
Пані Шелюкова приготовляла смачну вечерю.
Шелюк весело підсміхався.
— Ось бачите, пані Галино, — що то значить звязок із нашим народом!
— Добрі наші селяни… не дадуть загинути своїм другам…
— Не дадуть вони загинути й нашій Матері-Україні!..
Він таємничо усміхався.
— Ви щось знаєте, пане голово? — запитала Галина: — Коли можна — скажіть!..
— Кому-кому, а вам скажу… Тільки знайте, що це велика тайна…
— Адже ж мене знаєте, пане голово…
