всього доброго. Бажаю здійснити свою ідею і щасливо повернутися до своїх вільних хат у незалежній Україні… Слава Україні!..
— Слава!.. Слава!..
Аж несподівано — якийсь вибух…
Скочили… Заметушилися.
Невже ворог?!.
Почали хапати зброю…
Але до хати вбіг румяний Василько…
— Не турбуйтеся… і вибачайте… То я… торохнув у ворота якимось цурупалком, щоб відігнати все лихе…
Всі весело засміялися…
— Ах, ти, яблучко спасівське!.. Не забув старого звичаю!..
Почали вечеряти. Пригадували свої родини, своїх милих, близьких людей. Почали пригадувати звичаї ріжних околиць.
— А в нас, на Харківщині, так… кутя мусить бути парена.
— Що там у вас!. Справжні звичаї українські у нас, на Полтавщині.
— Знаємо вже!. Без полтавських галушок ніщо не обійдеться!
Забули про війну, про ворога, про небезпеку…
— А ну, хлопці, — колядок!.
І за хвилю вже лунав спів:
|
„Днесь поюще, купно співаймо, |
— А ну, другої!.
І вже нова колядка про Ірода, що гонявся на кобилі за Христом.
