Проминув невеличкий час, поки виставили сторожу, знову розмістилися по хатах. Перша чота вже збиралася до шкільного будинку. Вечеря ще стояла на столі.
Раптом, мов божевільний, увірвався до кімнати Василько:
— Пане сотнику! Отаман! Вона! Тут! Я не можу!.
— Хто: вона? Де отаман?
— Пане сотнику, отаман я… Маруся Орлівна — командант загону повстанців під назвою „Чорна хмара” — почув у дверях дзвінкий голос.
Я поздоровкався й глянув.
Блискучі очі. Де я їх бачив? Чоботи, чумерка, шабля при боці, коротко острижене волосся, шапка. Струнка, бадьора постать.
Але очі… очі.
— А що, пане сотнику, тепер, здається, я вам у пригоді стала? А памятаєте Плужниківку й черкесів?
Ах, вона: Маруся Плужниківна!. „Она укерінес! Она з винтовки стрєлял!.”
— Це ви?. Як же сталося? Як ви опинилися тут? Сідайте — будемо кутю їсти.
За чверть години знову настав спокій, вечеряли, ділилися вражіннями, а козаки знову співали колядок.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/c4/%D0%97%D1%83%D0%B1%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD._%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%83%D1%81%D1%8F_%D0%9E%D1%80%D0%BB%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0._%D0%91%D0%B8%D0%B7%D1%8E%D0%BA%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0._%D0%9B%D0%B5%D1%81%D1%8F_%281933%29.djvu_-_page_13.jpg/60px-%D0%97%D1%83%D0%B1%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD._%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%83%D1%81%D1%8F_%D0%9E%D1%80%D0%BB%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0._%D0%91%D0%B8%D0%B7%D1%8E%D0%BA%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0._%D0%9B%D0%B5%D1%81%D1%8F_%281933%29.djvu_-_page_13.jpg)